Інтерв’ю з Катериною Єлагіною, переможницею програми «Насіння для майбутнього 2018» від компанії Хуавей

19-11-2018    Інтерв'ю    134   

Студентка другого курсу магістратури ДонНТУ за спеціальністю «Телекомунікації та радіотехніка» Катерина Єлагіна стала одним із десяти переможців програми «Насіння для майбутнього 2018» від компанії Хуавей і пройшла двотижневе стажування у Китаї. Яким був шлях до цього, чим запам’яталася поїздка та як вона вплинула на дівчину – читайте далі.

Елагина

– Катерино, вітаю! Почну нашу бесіду здалеку. Коли у тебе з’явився інтерес до телекомунікацій в цілому?

Доброго дня! Інтерес до телекомунікацій я почала проявляти вже в університеті, коли на другому курсі у нас почали з’являтися предмети, які стосуються безпосередньо спеціальності. Тоді я зрозуміла, що не помилилася з вибором майбутньої професії.

– Чому вибір вищого навчального закладу припав саме на ДонНТУ? Чи важко було навчатися всі ці роки? І чи не виникало моментів, коли шкодувала про своє рішення?

Ще у школі я вагалася, на яку спеціальність хочу вступити, але те, що це буде ДонНТУ, я знала напевно. Там навчався мій дідусь, потім – мій тато, а тепер – і я. Незважаючи на те, що обраний мною напрямок досить складний, університет зробив все, щоб допомогти в його вивченні. Так, за рахунок різних тренінгів, форумів, хакатонів й інших заходів вивчення нового матеріалу було не тільки корисним, а й цікавим. І за всі п’ять років навчання на спеціальності «Телекомунікації» я жодного разу не пошкодувала про свій вибір, хоча, за статистикою, чоловіків у цій професії набагато більше, ніж жінок.

– Тепер ближче до конкурсу «Насіння для майбутнього 2018». Хто надихнув тебе брати участь у ньому? І як це, увійти до десятки переможців?

На участь у цьому конкурсі мене надихнув позитивний минулорічний досвід мого одногрупника Максима Лебединського, а також старший викладач факультету КІТАЕР Гліб Володимирович Ступак. Вони справили великий вплив на моє рішення. Спочатку, коли я подавала документи на участь, я навіть уявити не могла, що пройду хоча б до наступного етапу, не кажучи вже про перемогу. Але усвідомлення того, що саме ти увійшла до десятки осіб, які представлятимуть Україну в Китаї, викликало як неймовірну радість, так і велику відповідальність.

– Наскільки складним/легким був шлях до цієї перемоги?

Якщо бути чесною, то я не можу точно відповісти на це питання. Можу сказати лише те, що він був дуже швидким. Всі рішення приймалися спонтанно. Та й організатори конкурсу не зволікали із проведенням відбіркових турів. Всі етапи були раптовими і несподіваними для конкурсантів, що навіть не давало можливості підготуватися і зайвий раз похвилюватися.

– Тепер безпосередньо про Китай. Чи не страшно було вирушати так далеко?

Ні, безумовно ні. Я з нетерпінням очікувала на поїздку. Дуже хотіла помандрувати, познайомитися з новою країною, її культурою. Тим більше, що Китай значно відрізняється від будь-якої іншої європейської країни.

– Тривалий переліт, відмінний від нашого уклад життя – чи складно було перелаштуватися й адаптуватися до нової країни та культури?

Спершу – так. Значні труднощі викликала різниця в часі (5 годин, а при переході на зимовий час – 6 годин), їх національна кухня (вона дуже сильно відрізняється від звичної нам української), мова (далеко не всі китайці знають англійську мову і вже точно не всі українці знають китайську), блокування наших соціальних мереж (у Китаї заборонений доступ до Telegram, Facebook, Instagram й ін., а також до сервісів Google. Це викликало труднощі у спілкуванні в рідними). Але з часом нам все ж вдалося адаптуватися і всі ці пункти не викликали особливих складнощів.

– Яке враження склалося у тебе про Китай? Співпало воно з твоїми очікуваннями або ж реальність виявилася зовсім іншою?

За час поїздки я побачила два різних Китаю. Пекін – саме таке китайське місто, яким я його собі й уявляла, яким ми його бачимо у фільмах. Для нього характерний спокій, старовинна архітектура в поєднанні з сучасними технологіями, комуністичні риси. Шеньчжень – сучасне, яскраве та незвичайне місто, яке є повною протилежністю культурної столиці. Обидва міста мають свої особливості й по-своєму прекрасні. І дуже дивно, як в одній країні можуть бути настільки різні міста.

– Розкажи детальніше про стажування. Що воно включало в себе, як проходило навчання, наскільки відрізнялися тамтешні методи викладання з українськими?

За два тижні стажування в Китаї ми пройшли 18-тигодинний курс вивчення китайської мови і 18-тигодинний курс вивчення сучасних телекомунікацій. На курсі китайської мови ми вивчали пісні, робили сценічні постановки, вивчали каліграфію та живопис. Навчання телекомунікаціям проходило в лабораторіях із сучасним обладнанням. Навколо парт були встановлені базові станції 4G і 5G, з якими ми працювали на практичних заняттях. Викладачі зрозумілою мовою пояснювали нам нові теми і, якщо було потрібно, по кілька разів. Заняття тривали по три години з двома невеликими перервами. Навчальним процесом я повністю задоволена, оскільки, в основному, обговорювалися тільки сучасні технології та їх практичне застосування.

– Наскільки завантаженим був ваш середньостатистичний день?

Початок навчання у нас був о 9:00 ранку, відповідно, десь до 8:00 ми мали бути зібрані. А звільнялися ми вже після вечері близько 20:00. Увечері у нас був вільний час і ми намагалися провести його з максимальною користю.

– У стажуванні брали участь тільки українські студенти? Якщо ні, то хто ще? Як складалися взаємовідносини між учасниками?

Програма від компанії Хуавей поширюється на всі країни. Наше ж навчання проходило разом із делегацією з Філіппін. Хлопці були дуже хорошими й доброзичливими. Було дуже корисно з ними поспілкуватися та поділитися досвідом один із одним.

– Наскільки гостро ставало мовне питання?

У межах нашого кола спілкування (гіди, викладачі, рецепція готелю, філіппінці) всі володіли англійською мовою, тому особливих труднощів не виникало. Але коли ми у вільний час самостійно подорожували містом, іноді виникали труднощі. Хочеться відзначити, що практично все молоде населення Китаю знає англійську мову, а зі старшим поколінням ситуація зворотна.

– Чи багато вдалося побачити за ці два тижні?

Побачили дуже багато, але хотілося б ще більше. Через щільний графік не вдалося побувати скрізь, де запланували.

– Що особисто тобі дала ця поїздка? Які знання та професійні навички ти почерпнула для себе?

Ця поїздка зарядила мене енергією для саморозвитку й самовдосконалення. Познайомившись з іншими учасниками програми, я зрозуміла, що всіх моїх знань і навичок завжди буде недостатньо. Потрібно постійно зростати і розвиватися. Нехай навіть не з тією метою, щоб влаштуватися на хорошу роботу, а просто для себе. Я б навіть сказала, що, в першу чергу, для себе.

– Чи пов’язуєш своє подальше життя з телекомунікаціями або плануєш реалізувати себе в іншій сфері?

Так, однозначно. Можливо, моя майбутня професія не буде безпосередньо пов’язана з телекомунікаціями, але те, що я буду працювати в цій сфері, це точно. За телекомунікаціями майбутнє!

– Твоє життєве кредо?

У поїздці я познайомилася з хлопцем, який сказав: «Вище голови можна стрибнути». Повністю з ним згодна і вважаю, що так і повинно бути.

– Які твої подальші плани і традиційні побажання читачам.

Для початку – захистити диплом, а далі – «стрибати вище голови». Усім читачам бажаю не боятися ризикувати й бути активними. У нашому університеті є безліч можливостей для подорожей і саморозвитку. Головне – діяти!

Катерина Щербакова,
фахівець редакційно-видавничого відділу

, , , ,