Ігор Бушуєв: «Необхідно наполегливо працювати, аби інші рівнялися на тебе»  (8-10-2017)

За всю історію розвитку спорту світ побачив значну кількість його видів і стилів. Від важкої атлетики – до гімнастики, від кінських перегонів – до веломарафонів, від ігор з м’ячем – до ігор із шайбою… Однак, є один вид спорту, який зібрав довкола себе багато критики та суперечень. Хтось вважає його жорстоким, інші ж, навпаки, прагнуть спробувати себе в ньому та перевірити себе на міцність.

І все це – про кікбоксинг. Він прийшов до нас із 60-х років минулого сторіччя й вже завоював масу прихильників. Семмі Схілт, Алестер Оверім, Бадр Харі… Для когось – це всього-на-всього імена, а  хтось бачить у цих людях кумирів і об’єктів для наслідування.

Один зі студентів Донецького національного технічного університету Ігор Бушуєв (факультет КІТАЕР, група ЕЛК-17) у свої 17 років переміг на чемпіонаті Донецької області з кікбоксингу, що проходив у м. Курахово 23 вересня 2017 р., готовий поділитися враженнями від перемоги.

– Ігорю, вітаю. Скажи, в якому віці ти почав займатися спортом?

Доброго дня! Інтерес до спорту в мене з’явився ще в дитинстві – у 9 років. Із саме з того часу спорт став невід’ємною частиною мого життя.

– Вісім років – доволі тривала кар’єра. Травми вже траплялися?

Загалом, за травми можна рахувати вибиті пальці на руках, пошкодження ударних кісток, зламаний ніс, синці тощо. Для мене це вже звична справа.

– Травми-травмами, але у спорті важливі й перемоги. Скільки трофеїв ти маєш?

Всього у мене 8 медалей і 10 грамот. Взагалі, я брав участь у багатьох змаганнях, але коли був молодший, нерідко програвав. Із віком приходив необхідний досвід, тому ситуація значно покращилася. Наразі, якщо підсумувати, в моєму доробку 10 змагань, де я займав призові місця або ж перемагав.

– Чи є в тебе кумири, на яких хочеться рівнятися?

Чесно кажучи, я вважаю, що необхідно самому наполегливо працювати, аби інші рівнялися на тебе. Однак, і для мене є особистість, яку хочеться наслідувати й навіть трохи заздрити її успіхам. Це Мухамед Алі, видатний боксер світу. І хоча він не пов’язаний із кікбоксингом, досягнення цієї людини цілком дають право їй бути для мене кумиром.

– Кажуть, що багато хто з кікбоксерів і боксерів у житті зовсім не такі, як на рингу. До тебе це відноситься?

Як тільки потрапляєш на ринг, одразу розумієш, що повинен викластися на повну. Іншими словами, або ти, або тебе. Дуже хочеться довести тренеру і, в першу чергу, самому собі, що я можу.

В житті я спокійний, не люблю всілякі непорозуміння, тому намагаюсь шукати компроміси. І б’юся, в основному, тільки на рингу. Не було таких ситуацій, де довелося б розбиратися десь на вулиці. Все можна залагодити мирним шляхом.

– У багатьох спортсменів є якісь прикмети, забобони… А чи є у тебе щось подібне?

Особисто я вважаю, що головна прикмета для будь-якого спортсмена – це, передусім, віра в самого себе. А речі на кшталт того, з якої ноги ти встав сьогодні чи як увійшов в ринг – все це другорядне. Важливо відчути підтримку тренера та близьких людей, і тоді все вийде.

Сергій Білянський,
ст. гр. СУА-15